Новітні агротехнології

Ефективність адаптивних технологій обробітку ґрунту в короткоротаційних сівозмінах Лісостепу за зміни клімату

2026-05-22T14:32:53+03:00

Мета. Встановити вплив адаптивних технологій обробітку ґрунту на формування запасів продуктивної вологи та продуктивність короткоротаційної зернової сівозміни, визначити показники економічної та енергетичної ефективності їх застосування. Методи. Дослідження проводили впродовж 2021–2025 рр. у польовому стаціонарному досліді (ННЦ «ІЗ НААН») із порівнянням систем обробітку ґрунту: поверхневої дискової (6–8 см під усі культури), мілкої дискової (10–12 см), різноглибинної полицевої (оранка 28–30 см під сою, 16–18 см під пшеницю озиму, 22–24 см під просо, 10–12 см під овес), плоскорізної різноглибинної та комбінованої (дискування 10–12 см під сою, пшеницю озиму й овес із періодичним глибоким чизелюванням 40–42 см під просо). Оцінювали врожайність, економічну ефективність (умовно чистий прибуток, рентабельність) та коефіцієнт енергетичної ефективності (Кее). Результати. Досліджено вплив різноглибинних полицевих, плоскорізних, дискових, комбінованих та поверхневих систем обробітку на запаси продуктивної вологи в шарі 0–100 см, урожайність культур сівозміни, а також економічні та енергетичні показники. Встановлено, що комбіновані системи з періодичним глибоким чизелюванням забезпечують формування найбільших запасів продуктивної вологи в орному та підорному шарах (до 159,7–169,8 мм у метровому шарі), а також формують найвищий збір зерна (4,23 ± 0,46 т/га) на фоні органо-мінеральної системи удобрення. Надмірна мінімізація (суцільне поверхневе дискування 6–8 см) знижує водоутримувальну здатність ґрунту та обмежує реалізацію потенціалу удобрення. За результатами економічної оцінки максимальний умовно чистий прибуток (25,43 грн/га) та прийнятний рівень рентабельності (125 %) забезпечила комбінована система обробітку на органо-мінеральному фоні. Визначено, що ключовим фактором енергоефективності є рівень продуктивності агроценозу, тоді як частка механічного обробітку у структурі енергетичних витрат є відносно невеликою. Висновки. Підтверджено доцільність впровадження адаптивних (диференційованих) систем обробітку ґрунту як інструменту кліматичної адаптації землеробства в умовах нестійкого зволоження за рахунок забезпечення реалізації біологічного потенціалу продуктивності культур сівозміни та підвищення ефективності використання мінеральних добрив.

Фотосинтетична продуктивність посівів нуту залежно від застосування препаратів гербіцидної дії в Південному Степу України

2026-05-21T21:19:17+03:00

Мета. Установити особливості фотосинтезувальної діяльності посівів нуту (Cicer arietinum L.) залежно від застосування гербіцидів та строків їх внесення в неполивних умовах Південного Степу України. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на чорноземах південних (Миколаївська область). Об’єкт дослідження – нут сорту ‘Кіра’. Дослід польовий двофакторний: фактор А – гербіциди (контроль без гербіцидів; ручне прополювання; Стелс, 2,5 л/га; Мерлін, 0,13 л/га; Імі Віт, 1,0 л/га), фактор В – строки внесення (до та після сівби). Визначали площу листкової поверхні, чисту продуктивність фотосинтезу, врожайність насіння. Результати. Встановлено істотний вплив досліджуваних факторів на формування асиміляційного апарату та фотосинтетичну діяльність нуту. Площа листкової поверхні змінювалася в межах 22,4–32,5 тис. м²/га залежно від фази розвитку та варіанту досліду. У фазі бутонізації найвищі значення відмічено за ручного прополювання (12,4–12,8 тис. м²/га), тоді як застосування гербіцидів спричиняло короткочасне зниження площі листкової поверхні (5,7–6,2 тис. м²/га). У фазі цвітіння та формування бобів відзначено відновлення та інтенсифікацію ростових процесів, особливо у варіантах із Мерліном і Стелсом. Чиста продуктивність фотосинтезу змінювалася від 1,48 до 4,76 г/м² за добу, досягаючи максимуму у фазі цвітіння – формування бобів. Застосування гербіцидів підвищувало цей показник на 6,6–13,0 % порівняно з варіантом без заходів контролю бур’янів та на 2,5–7,1 % відносно ручного прополювання. Найвищі значення зафіксовано при використанні гербіциду Мерлін після сівби. Врожайність насіння нуту варіювала від 0,23 до 2,08 т/га залежно від агротехнічних факторів. Максимальні показники серед гербіцидних варіантів отримано у варіанті з Мерліном (до 1,92 т/га після сівби). Найвищу врожайність у досліді забезпечив варіант ручного прополювання – 2,06 т/га, тоді як контроль без заходів боротьби з бур’янами характеризувався мінімальними значеннями (0,23–0,25 т/га). Висновки. Застосування гербіцидного захисту істотно впливає на формування асиміляційної поверхні, інтенсивність фотосинтезу та продуктивність нуту. Найбільш ефективним серед досліджених препаратів виявився Мерлін, особливо за післяпосівного внесення, що забезпечує оптимальне поєднання ростових процесів і реалізації фотосинтетичного потенціалу культури в умовах посушливого Південного Степу України.

Вплив мікродобрив на врожайність і якість зерна сорго зернового та його енергетичну продуктивність

2026-05-19T23:14:20+03:00

Мета. Установити вплив мікродобрив на врожайність, якість зерна та енергетичну продуктивність стеблиння сорго зернового. Методи. Польовий з визначення впливу мікродобрив на біологічну та енергетичну продуктивність сорго зернового; вимірювально-ваговий – для визначення врожайності, аналітичний – для визначення якості зерна; розрахунковий – для визначення енергетичної продуктивності стеблиння; математично-статистичний – для обробки експериментальних даних з використанням програми Statistica 2013. Результати. Подано дані досліджень щодо впливу мікродобрив на врожайність та якість зерна сорго зернового, врожайність та енергетичну продуктивність стеблиння. Виявлено, що застосування у позакореневе підживлення мікродобрив кремнію, бору та цинку на тлі органо-мінерального удобрення істотно підвищило біологічну та енергетичну продуктивність цієї культури. Висновки. В умовах недостатнього зволоження на чорноземі типовому слабкосолонцюватому застосування під сорго зернове 5 т/га соломи + N₉₀P₆₀K₆₀+ 1,4 л/га Si + Zn, B забезпечило найвищу врожайність і якість зерна: врожайність – 8,25 т/га, вміст білка – 12,0 % з перевищенням контролю без добрив – відповідно на 2,5 т/га та 1,7 %. У вологому і теплому 2022 р. врожайність зерна була найвища – 8,8 т/га, натомість вміст білка в зерні був найвищим у посушливому 2024-му – 12,4 %. Встановлено високу кореляційну залежність між дозою внесення кремнію та врожайністю зерна сорго зернового з коефіцієнтом детермінації r² = 0,9422, а також за внесення кремнію у поєднанні з цинком і бором і врожайністю зерна з коефіцієнтом детермінації r² = 0,9716. Найвищу врожайність сухої біомаси стеблиння отримали за внесення 5 т/га соломи + N₉₀P₆₀K₆₀+ 1,4 л/га Si + Zn, B – 13,1 т/га з перевищенням контролю без добрив – на 6,0 т/га, органо-мінерального фону удобрення – на 3,8 т/га. У забезпеченому опадами і помірно теплому 2021 р. врожайність стеблиння була найвища – 13,9 т/га. Максимальної енергетичної продуктивності стеблиння сорго зернового досягнуто за внесення 5 т/га соломи + N₉₀P₆₀K₆₀+ 1,4 л/га Si + Zn, B: вихід твердого біопалива – 13,1 т/га, вихід енергії – 210 ГДж/га з перевищенням контролю без добрив – відповідно на 6,0 т/га та 96 ГДж/га.

Фізіологічні та біохімічні зміни насіння сортів гороху посівного за різної тривалості зберігання та ступеня механічного пошкодження

2026-05-14T16:22:35+03:00

Мета. Установити закономірності фізіолого-біохімічних трансформацій у насінні гороху посівного (Pisum sativum L.) залежно від тривалості зберігання та ступеня механічного пошкодження, а також оцінити сортові особливості стійкості до процесів біохімічного старіння. Методи. Дослідження проводили впродовж 2022–2026 рр. на базі Уманського національного університету. Об’єктом дослідження були сорти гороху української селекції ‘Царевич’, ‘Оплот’ та ‘Отаман’. Експеримент виконували за трифакторною схемою: фактор А – сорт; фактор B – тривалість зберігання (1, 3 і 5 років); фактор C – ступінь механічного пошкодження (ціле насіння, мікротравми, макротравми). Життєздатність насіння визначали тетразольним методом, інтенсивність дихання – за кількістю виділеного CO₂, активність каталази й пероксидази – газометричним та колориметричним методами. Рівень перекисного окиснення ліпідів оцінювали за вмістом ТБК-активних продуктів. Статистичну обробку результатів здійснювали методом дисперсійного аналізу. Результати. Установлено, що тривале зберігання та механічне травмування насіння мають виражений деструктивний вплив на його фізіолого-біохімічний стан. У контрольному варіанті найвищу життєздатність продемонстрував сорт ‘Царевич’ – 94,8 %, тоді як поєднання макротравм і 5-річного зберігання зумовило її зниження до 54,6 %. У сортів ‘Оплот’ та ‘Отаман’ аналогічні показники становили відповідно 50,8 і 46,2 %. Виявлено закономірне пригнічення антиоксидантної системи: активність пероксидази та каталази у найбільш стресових варіантах зменшувалася у 1,8–2,5 раза порівняно з контролем. Найнижчу активність ферментів зафіксовано у сорту ‘Отаман’ за поєднання 5-річного зберігання та макротравм. Доведено, що механічні пошкодження активують метаболічні процеси у насінні: інтенсивність дихання у травмованих зразках зростала у 2,4–2,7 раза та досягала 3,08 мг CO₂/100 г сухої речовини за годину. Одночасно встановлено інтенсивне накопичення продуктів перекисного окиснення ліпідів, рівень яких у критичних варіантах зростав у 4,0–4,3 раза порівняно з контролем. Виявлено тісний зв’язок між зниженням активності антиоксидантних ферментів, посиленням окиснювальних процесів і втратою життєздатності насіння. Висновки. Найбільш критичним чинником деградації посівних якостей насіння є поєднання макротравм і тривалого зберігання. Механічне пошкодження насіння прискорює розвиток окиснювального стресу, дестабілізує мембранні структури та інтенсифікує процеси біохімічного старіння. Сорт ‘Царевич’ характеризувався найвищою біологічною стійкістю та здатністю до збереження життєздатності в умовах тривалого зберігання. Для забезпечення високих посівних якостей насіння необхідно мінімізувати його травмування під час збирання та доробки, а термін використання страхових фондів травмованого насіння не повинен перевищувати трьох років.

Структура врожаю кукурудзи та сої в моно- та бінарних посівах

2026-05-19T12:39:05+03:00

Мета. Виявити особливості формування структури врожаю кукурудзи та сої в моно- та бінарних посівах в умовах Лісостепу України залежно від системи удобрення. Методи. Дослідження проводили у 2021–2025 рр. на чорноземах типових малогумусних середньосуглинкових зі вмістом гумусу 3,5 % (Київська обл.). Вивчали монокультури та бінарні посіви кукурудзи (гібрид ‘РЖТ Занетіккс’, ФАО 340) і сої (сорти ‘Сірелія’, CHU 2300 та ‘РЖТ Сакуза’, CHU 2600). У сумісних посівах норма сої зменшувалася на 50 % (225 тис. шт./га) за 100 % норми кукурудзи (70 тис. шт./га). Схема удобрення (Фактор В) включала: контроль (без добрив), N₆₀P₄₅K₄₅, N₉₀P₆₀K₆₀. Результати. Встановлено, що кукурудза характеризується інтенсивним нарощуванням біомаси з максимумом у фазі 15 листків – цвітіння (до 12,1 т/га на контролі та 14,4 т/га за удобрення). Соя формує повільніший стартовий ріст, однак має високу компенсаторну здатність у фазі генеративного розвитку. Бінарні посіви забезпечили суттєве зростання сумарної біомаси до 18,5–27,7 т/га, що перевищувало монокультуру кукурудзи на 36–42 %. Кукурудза в сумісних посівах підвищувала біомасу на 11–19 %, що пов’язано з покращенням умов живлення та мікроекології агрофітоценозу. Соя за зниження густоти до 50 % компенсувала втрати за рахунок збільшення кількості бобів (до +40 %) і маси насіння з рослини (до +70 %). Структура врожаю кукурудзи залишалася стабільною: маса 1000 насінин 340–361 г, вихід зерна 83–85 %, істотних відмінностей між моно- та бінарними посівами не виявлено. У сої спостерігалася висока варіабельність елементів продуктивності та сильна залежність урожаю від кількості насінин з рослини (r = 0,92–0,95). Виявлено, що для сої оптимальним є фон N₆₀P₄₅K₄₅, тоді як надлишок азоту (N₉₀P₆₀K₆₀) знижує озерненість бобів і біомасу. Для кукурудзи встановлено майже лінійне зростання продуктивності зі збільшенням доз добрив. Висновки. Бінарні посіви кукурудзи та сої формують виражений синергетичний ефект, забезпечуючи підвищення біомаси та стабілізацію структури врожаю кукурудзи. Соя демонструє високу компенсаторну пластичність, що дозволяє ефективно використовувати знижену густоту стояння. Оптимізація удобрення є ключовим фактором реалізації потенціалу агрофітоценозу.

Формування листкового апарату та пігментного комплексу міскантусу гігантського за різних систем удобрення та підживлення гуматом калію в умовах Лісостепу

2026-05-18T15:53:14+03:00

Мета. Установити закономірності формування індексу листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу, чистої продуктивності фотосинтезу та вмісту хлорофілу міскантусу гігантського залежно від системи удобрення та позакореневого підживлення гуматом калію. Методи. Дослідження проводили впродовж 2021–2025 рр. у ВП НУБіП України «Великоснітинське НДГ ім. О. В. Музиченка» (Київська обл.) на чорноземі опідзоленому сильнозмитому. Вивчали три системи удобрення (фактор А): без добрив, органічну (Леонардит, 100 кг/га) та мінеральну (N₆₀P₁₆K₈₀), а також чотири варіанти позакореневого підживлення гуматом калію (2 л/га) (фактор B): без підживлення, у фазі кущіння, у фазі виходу в трубку та дворазове внесення. Індекс листкової поверхні (ІЛП) визначали методом висічок, фотосинтетичний потенціал (ФП) розраховували за показниками ІЛП і тривалості вегетації, чисту продуктивність фотосинтезу (ЧПФ) – за співвідношенням біомаси до ФП. Вміст хлорофілу оцінювали за показниками хлорофілометра SPAD-502 Plus. Результати. Формування листкового апарату міскантусу характеризувалося інтенсивним наростанням у 2021–2023 рр. із подальшою стабілізацією у 2024–2025 рр. Найвищі показники ІЛП отримано за мінеральної системи удобрення та дворазового підживлення гуматом калію – 7,93 м²/м² у 2025 р. Дворазове підживлення підвищувало ІЛП на 16,4–19,6 % порівняно з контролем без підживлення. ФП змінювався від 5476 до 9577 тис. м²·діб/га, а максимальні значення також відмічено у варіанті N₆₀P₁₆K₈₀ із дворазовим внесенням гумату калію. ЧПФ залишалася стабільною незалежно від варіантів досліду та становила в середньому 1,37 г/м²·добу, що свідчить про визначальну роль площі асиміляційної поверхні у формуванні продуктивності культури. Значення SPAD закономірно зростали з віком плантації: від 34,2–44,3 ум. од. у 2021 р. до 42,5–55,0 ум. од. у 2025-му. Мінеральна система удобрення забезпечила перевагу за вмістом хлорофілу над контролем на 17,4 %. Установлено тісний позитивний кореляційний зв’язок між ІЛП та SPAD (r = 0,89). Частка впливу системи удобрення на формування показників асиміляційного апарату становила 55–65 %, підживлення гуматом калію – 18–25 %. Висновки. Найефективнішим агрозаходом для формування асиміляційного апарату міскантусу гігантського є поєднання мінеральної системи удобрення N₆₀P₁₆K₈₀ із дворазовим позакореневим підживленням гуматом калію. Застосування добрив і гумату калію сприяє збільшенню площі листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу та вмісту хлорофілу, що створює передумови для підвищення продуктивності біомаси культури.

Метод індукції флуоресценції хлорофілу як спосіб визначення стресу рослин сої за обробки посівів ізопропіламінною сіллю гліфосату

2026-02-24T13:16:37+02:00

Соя є однією з провідних білково-олійних культур України, площі вирощування якої стабільно зростають, що підвищує вимоги до ефективності систем захисту посівів від бур’янів. Водночас навіть у стійких до гліфосату (RR) сортів застосування підвищених норм гербіциду може спричиняти транзиторний фізіологічний стрес, який потребує раннього діагностування. Метою дослідження було встановити вплив різних норм внесення ізопропіламінної солі гліфосату на функціональний стан фотосинтетичного апарату рослин сої та обґрунтувати оптимальний режим застосування гербіциду для ефективного контролювання бур’янів за мінімального фітотоксичного впливу на культуру. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. у зоні Правобережного Лісостепу України на чорноземі типовому малогумусному. Об’єктом слугували рослини сої сорту ‘Вентус’ (RR). Схема досліду включала контроль, оптимальну норму (864 г д. р./га), дробне внесення (864 + 648 г д. р./га) та підвищену норму (1728 г д. р./га). Параметри індукції флуоресценції хлорофілу (OJIP) визначали через 24–48 год після обробки з розрахунком F₀, Fm, Fv/Fm, Fv/F₀ та індексу продуктивності, а також оцінювали технічну ефективність гербіциду й урожайність насіння. Установлено, що всі варіанти застосування гліфосату забезпечили високий рівень контролювання бур’янів (85–97 %). Показник Fv/Fm залишався в межах 0,93–0,94, що свідчить про відсутність незворотних пошкоджень фотосистеми II. Водночас підвищена норма (1728 г д. р./га) зумовила зниження середньої флуоресценції на 38,7 % і найбільш виражене пригнічення фази I–P OJIP-кривої (−70,4 %), що вказує на транзиторне порушення електрон-транспортного ланцюга. Найвищу врожайність (2,55 т/га, +22,0 % до контролю) отримано за дробного внесення, яке поєднувало високу технічну ефективність (94,1 %) із помірним рівнем стресу (20,5 %). Застосування підвищеної норми, попри максимальний контроль бур’янів, забезпечило менший приріст урожаю через фізіологічне навантаження на рослини в критичний період органогенезу. Отримані результати підтверджують високу чутливість OJIP-параметрів до гербіцидного стресу та доцільність їх використання для оптимізації норм унесення гліфосату. Перспективи подальших досліджень пов’язані з інтеграцією не інвазивних методів моніторингу флуоресценції в цифрові технології вирощування та оцінюванням впливу гербіцидного навантаження на ріст та розвиток рослин у режимі реального часу.

Формування продуктивності та якості зерна сортів пшениці ярої м’якої різних за походженням

2026-05-24T18:41:29+03:00

Мета. Провести аналіз і порівняння сучасних сортів пшениці ярої м’якої різного еколого-географічного походження за показниками продуктивного потенціалу та господарсько цінними ознаками для визначення доцільності їх вирощування в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили протягом 2024–2025 рр. на базі СНАУ на типових чорноземах. Об’єктами вивчення були сорти: ‘Трізо’, ‘Гренні’, ‘МІП Веснянка’, ‘Куінтус’. Агротехніка вирощування – стандартна для регіону. Оцінювали структуру врожаю, урожайність та якість зерна (білок, клейковина, скловидність). Результати. Встановлено істотну диференціацію морфометричних і господарсько цінних показників залежно від сортових особливостей пшениці ярої м’якої. Довжина колосу варіювала в межах 8,1–9,2 см, причому максимальне значення відмічено у сорту ‘Куінтус’, що свідчить про високий рівень реалізації його продуктивного потенціалу. Кількість зерен у колосі змінювалася від 23,8 до 27,2 шт., а маса зерна з колоса – від 0,85 до 0,98 г. Найвищі значення цих показників також отримано у сорту ‘Куінтус’, що характеризує його як найбільш продуктивний за елементами структури врожаю. Маса 1000 зерен становила 35,7–37,0 г, при цьому максимальний показник сформував сорт ‘МІП Веснянка’, який вирізнявся кращою виповненістю зерна. Урожайність сортів коливалася в межах 4,46–5,48 т/га, а найвищий рівень продуктивності забезпечив сорт ‘Куінтус’. Показники якості зерна також суттєво різнилися між сортами: вміст білка становив 13,25–14,31 %, клейковини – 26,15–29,54 %, скловидність – 42,0–58,0 %. Найвищі значення всіх показників якості зерна відзначено у сорту ‘Куінтус’. Висновки. Сорт ‘Куінтус’ характеризується найвищим рівнем урожайності та переважає інші досліджувані сорти за основними показниками якості зерна, зокрема вмістом білка, клейковини та скловидністю. Це свідчить про його високий адаптивний і продуктивний потенціал та доцільність вирощування в умовах Лісостепу України. Сорти ‘МІП Веснянка’, ‘Гренні’ та ‘Трізо’ поступалися за окремими елементами продуктивності та якості зерна, проте можуть ефективно використовуватися у виробництві за відповідних агротехнологічних умов.

Управління продуктивністю пшениці озимої за діагностування стресу через флуоресценцію хлорофілу за змінних погодних умов та інокуляцію насіння

2026-03-21T21:08:45+02:00

Мета. Установити особливості фотосинтетичної активності посівів пшениці озимої в стресових умовах, спричинених високими максимальними температурами повітря та нестачею опадів; діагностувати стан рослин за показниками інтенсивності індукції флуоресценції хлорофілу та визначити ефективність застосування біоінокулянта насіння для зниження стресу рослин. Методи. Польові та лабораторні дослідження проведені впродовж 2020–2022 рр. Польові досліди закладали в стаціонарній сівозміні кафедри рослинництва у Відокремленому підрозділі НУБІП України «Агрономічна дослідна станція» на чорноземі типовому малогумусному крупнопилувато-легкосуглинковому. Досліджували ефективність різних норм препарату Різомакс – від 1 до 3 л/т за інокуляції насіння на фоні внесення добрива Актібіон (100 кг/га). Інтенсивність індукції флуоресценції хлорофілу (ІФХ) визначали за допомогою портативного флуорометра «Флоратест». Площу листкової поверхні рослин визначали за методом «висічок». Результати. Площа листкової поверхні в роки проведення досліджень тісно корелювала з погодними умовами, та також залежала від добрив і мікоризного інокулянту насіння, який застосовували в різних нормах. Середня площа листкової поверхні посівів пшениці озимої впродовж 2020–2022 рр. становила від 34,4 тис. м²/га в контрольному варіанті у фазі ВВСН 56–58 до 53,6 тис. м²/га у ВВСН 64–66. Погодні умови весняно-літнього періоду вегетації пшениці озимої в різні роки суттєво різнилися між собою. Максимальні температури повітря в травні – липні коливалися від 17,1 °С ( ІІІ декада травня 2020 р.) до 34,6 °С ( ІІІ декада червня 2021 р.). Погодні умови 2022 року були вкрай критичними як щодо відсутності опадів, так і дуже високих температур, що обумовило формування рослин з критично низькою площею листкової поверхні і самої низької врожайності пшениці у 2021/2022 в. р. Розрахунки максимальної фотохімічної ефективності фотосистеми ІІ дають змогу зробити висновок щодо можливості моніторингу ефективності живлення та стресових факторів, які впливають на рослини, у реальному часі та без руйнування зразка. Співвідношення Fv/Fm в умовах 2022 року в мікростадіях ВВСН 56–58 становило 0,56–0,59; ВВСН 64–66 – 0,58–0,64; ВВСН 72–74 – 0,56–0,63, що було значно нижчим порівняно з відповідними мікростадіями розвитку у 2020 та 2021 рр. У мікростадії ВВСН 64–66 в умовах найбільш сприятливого 2021 року співвідношення Fv/Fm в контрольному варіанті склало 0,71; за внесення Актібіон – 0,71; за іннокуляції насіння Різомаксом – 0,82–0,86. Ефект стресостійкості зростав за збільшення норми застосування Різомаксу. Висновки. Різомакс за комбінованого застосування на фоні добрива Актібіон підвищує стійкість до стресів (посуха, перепади температур), активізує формування площі листкової поверхні, підвищенню врожайності пшениці озимої. Визначення інтенсивності індукції флуоресценції хлорофілу може слугувати швидким неруйнівним методом для моніторингу статусу живлення сільськогосподарських культур.

Фотосинтетична діяльність рослин цикорію коренеплідного залежно від густоти рослин і ширини міжрядь

2026-05-22T23:44:28+03:00

Мета. Установити вплив різної густоти стояння та ширини міжрядь на формування показників фотосинтетичної діяльності рослин цикорію коренеплідного. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на виробничій базі ФОП Аморциту О. В. (Західний Лісостеп України) на чорноземі опідзоленому середньосуглинковому. Схема досліду – двофакторна: густота стояння рослин (85; 95; 105; 110 тис. шт./га) та ширина міжрядь (30; 45; 60 см). Визначали площу листкової поверхні (метод висічок), фотосинтетичний потенціал та чисту продуктивність фотосинтезу за методиками О. О. Ничипоровича. Результати. Площа листкової поверхні зростала до фази змикання листків і становила максимум 56,6–69,3 тис. м²/га залежно від року, густоти та ширини міжрядь, після чого знижувалась до технічної стиглості (21,4–25,0 тис. м²/га). Найвищі значення формувалися за густоти 105–110 тис. шт./га. Фотосинтетичний потенціал досягав 2,0–2,9 млн м² × діб/га та збільшувався зі зростанням густоти посіву. Чиста продуктивність фотосинтезу знижувалася за загущення, але максимальні значення (до 6,99 г/м² за добу) відмічено за 110 тис. шт./га та міжрядь 30 см. Широкі міжряддя (60 см) зменшували показники ЧПФ і загальну ефективність агроценозу. Висновки. Густота рослин і ширина міжрядь істотно впливають на формування фотосинтетичного апарату цикорію коренеплідного. Оптимальні умови для фотосинтетичної продуктивності створюються за густоти 105–110 тис. шт./га та ширини міжрядь 45–60 см, що забезпечує поєднання високої листкової поверхні та стабільної фотосинтетичної активності. Результати можуть бути використані для оптимізації технології вирощування цикорію в умовах Західного Лісостепу.

Оптимізація систем контролювання сегетальної рослинності в посівах кукурудзи залежно від рівня мінерального живлення в умовах Правобережного Лісостепу України

2026-05-17T21:05:08+03:00

Мета. Установити особливості формування забур’яненості посівів і врожайності кукурудзи залежно від рівня мінерального живлення та систем контролювання сегетальної рослинності для обґрунтування оптимального поєднання агрофону й гербіцидного захисту в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на дослідному полі ІБКіЦБ НААН (Київська обл.) на чорноземі глибокому середньосуглинковому. Схема досліду включала: фактор А – мінеральне живлення (без доб-рив; N₆₀P₆₀K₆₀; N₉₀P₆₀K₆₀; N₁₂₀P₉₀K₉₀) та фактор Б – системи контролювання бур’янів (контроль без захисту; чистий контроль; Примекстра TZ Голд, 4,0 л/га; Елюміс, 1,25 л/га; Примекстра TZ Голд, 4,0 л/га + Елюміс, 1,25 л/га). Висівали гібрид кукурудзи ‘СИ Гранаріс’ (FAO 300). Облік забур’яненості проводили за видовим складом, щільністю та сирою масою, урожайність зерна культури визначали шляхом суцільного збирання з приведенням до 14 % вологості. Результати. У посівах кукурудзи переважали однорічні дводольні бур’яни (Chenopodium album L., Amaranthus retroflexus L.), а також злакові види (Setaria glauca L., Echinochloa crus-galli (L.) P.Beauv.). Підвищення рівня мінерального живлення у варіантах без захисту збільшувало щільність бур’янів від 82 до 118 шт./м² і їхню сиру масу до 3548 г/м². Ґрунтовий гербіцид забезпечував 54–55 % ефективності та врожайність зерна 3,02–3,88 т/га. Післясходовий препарат підвищував ефективність до 81–90 % і формував 5,76–8,23 т/га. Найвищу ефективність (93–97 %) і мінімальну забур’яненість забезпечувала комбінована система, де врожайність зростала до 8,41 т/га на високому агрофоні. У чистому контролі врожайність підвищувалася від 6,12 до 8,54 т/га залежно від удобрення, тоді як у забур’янених варіантах знижувалася до 0,12–0,84 т/га. Висновки. Підвищення рівня мінерального живлення без належного контролювання сегетальної рослинності не забезпечує реалізації продуктивного потенціалу кукурудзи. Найефективнішим є поєднання середніх і високих доз добрив (N_90–120P_60–90K_60–90) з комбінованою системою гербіцидного захисту, що забезпечує високий рівень технічної ефективності (93–97 %) та формування урожайності 8,0–8,4 т/га. Оптимізація системи удобрення та захисту рослин повинна здійснюватися комплексно з урахуванням їх взаємодії.

Сучасні моделі продуктивності сортів та перспективних ліній сої

2026-05-17T22:14:58+03:00

Мета. Розробити загальну модель для сортів сої та перспективних селекційних ліній і встановити цінність господарських ознак й кореляційні зв’язки між ними. Методи. Польові досліди проводили впродовж 2022–2024 рр. у селекційній сівозміні ФГ «Грига» (Полтавська обл.). Об’єктом досліджень слугували українські сорти та перспективні селекційні лінії полтавської селекції. Результати. Розроблена модель та проведено комплексний аналіз морфогенетичних та генеративних параметрів сортів і селекційних ліній сої дозволили встановити цілісну систему закономірностей, що визначають формування їх продуктивності. Встановлено, що вегетативний блок ознак – висота рослин, кількість гілок та вузлів – формує фундамент продуктивності. Генеративний блок характеризується високим ступенем кореляційної впорядкованості: кількість бобів майже лінійно залежить від кількості вузлів, а кількість насінин – від кількості бобів. Визначено, що для всіх сортів і ліній формування насіння визначається кількістю насінин. Кореляції між кількістю насінин і масою насіння сягають значень r = 0,85–1,00, що підкреслює домінування екстенсивного шляхy продукції. Урожайність сортів і перспективних ліній відзначається надзвичайно високою залежністю від маси насіння з рослини (r = 0,87–0,98). Така закономірність підтверджує, що внутрішня структура продуктивності функціонує ефективно, а індивідуальна продуктивність рослин практично повністю трансформується в урожайність посіву. Лінії виявилися більш варіабельними у морфогенезі, але водночас демонструють вищу кореляційну чіткість і більшу інтенсивність генеративного розвитку, ніж сорти, що робить їх перспективними вихідними формами для селекції. Висновки. Отримані результати даю змогу надати характеристику селекційного матеріалу, прогнозувати селекційні результати та оцінювати зв'язок між ознаками у формуванні врожайності культури.

Агроекологічні фактори при оцінюванні селекційного матеріалу пшениці м’якої озимої на адаптивність

2026-05-27T23:38:03+03:00

Мета. Визначити адаптивність генотипів пшениці м’якої озимої до дії стресових факторів середовища шляхом їх селекційної оцінки в різних агроекологічних умовах. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на Білоцерківській дослідно-селекційній станції МІП імені В. М. Ремесла НААН (Правобережний Лісостеп України). Ґрунтові умови представлені чорноземом типовим малогумусним, клімат – помірно континентальний із нестійким зволоженням. Матеріалом слугували 47 селекційних номерів пшениці м’якої озимої, відібраних за результатами попереднього сортовипробування. Контроль – сорти ‘Перлина лісостепу’ та ‘Лісова пісня’. Дослідження проводили у конкурсному сортовипробуванні за двома попередниками (горох і сидеральний пар) із використанням загальноприйнятих методик. Оцінювали врожайність, стійкість до вилягання та збудників основних хвороб, а також параметри адаптивної здатності. Результати. Погодні умови 2023–2025 рр. характеризувалися значною контрастністю за температурою та вологозабезпеченням, що забезпечило ефективний селекційний фон. Середня врожайність зерна коливалася від 5,6 до 8,6 т/га залежно від року та попередника. Виділені генотипи стабільно перевищували середній стандарт на 0,5–1,8 т/га та характеризувалися високою стійкістю проти вилягання (7–9 балів), а також підвищеною толерантністю проти борошнистої роси, жовтої та бурої іржі й фузаріозу колоса. За параметрами адаптивності встановлено оптимальне поєднання стабільності та продуктивності: коефіцієнт регресії (bi = 0,9–1,1) свідчив про різний рівень екологічної пластичності, а низькі значення варіанс стабільності (Sdi² = 3,2–4,7) – про стабільне проявлення ознаки врожайності в різних умовах. Показники гомеостатичності (Hom = 23–25) та селекційної цінності (Sc = 3,9–4,6) підтвердили високий рівень адаптивності досліджених генотипів. Найбільш стабільними та продуктивними виявилися селекційні номери СН10, СН14, СН44 і СН47, які поєднували високу врожайність, екологічну стійкість і стабільність прояву господарсько цінних ознак у різних агроекологічних умовах. Висновки. Використання різних агроекологічних умов (роки з контрастними погод-ними факторами та різні попередники) є ефективним підходом для оцінки та добору адаптивних генотипів пшениці м’якої озимої. Виділені селекційні номери доцільно рекомендувати для подальшого селекційного опрацювання та передання на кваліфікаційну експертизу.

Скринінг сортового матеріалу гречки за ознаками врожайності та якості зерна залежно від погодних умов

2026-05-23T17:55:44+03:00

Мета. Визначити рівень прояву ознак продуктивності та якості зерна у сучасного сортового матеріалу гречки звичайної (Fagopyrum esculentum Moench.) та провести його розподіл для найбільш витребуваних селекцією культури напрямами. Методи. Аналіз рослинного і популяційного матеріалу, оцінка і опис рівнів прояву ознак за загальноприйнятими шкалами обліку, розподіл зразків за напрямами використання на основі отриманих результатів та даних статистичної обробки. Результати. Дослідження сортового матеріалу гречки звичайної створює передумови вирішення низки важливих питань забезпечення підвищення урожайності культури та якісних показників зерна. Результатом вивчення сортового різноманіття селекції Науково-дослідного інституту круп'яних культур ім. Олени Алексеєвої ЗВО «Подільський державний університет» стало виділення низки джерел господарських і селекційно-цінних ознак (продуктивності рослини та її озерненості, кількості суцвіть на рослині та їх продуктивності, вмісту білка в зерні та його крупності, об’ємної маси зерна та ін.). Скрінінговано сорти з продуктивністю рослини понад 3,6 г та кількістю зерен – понад 120 шт., озерненістю суцвіття – понад 3,0 шт., вмістом білка в зерні – понад 12,10 %, крупністю зерен – у межах 28–31 г, об’ємною масою зерна – понад 560 г. Виділений цінний генофонд запропонований як для подальшої селекційної роботи і дослідницьких проєктів, так і для прямого виробничого використання. Висновки. За результатами досліджень визначено рівні прояву ознак продуктивності і якості зерна у групи сортів гречки та проведено розподіл матеріалу для використання як унікального вихідного матеріалу в селекції та сортового матеріалу у виробництві зернової продукції.

Оцінка стійкості сортів кунжуту до кислотного та сольового стресів на початкових етапах онтогенезу

2026-05-24T01:37:30+03:00

Мета. Оцінити реакцію різних сортів кунжуту на модельовані умови кислотного та сольового стресу з метою виявлення найбільш адаптивних генотипів для вирощування в умовах змін клімату та несприятливих ґрунтових факторів. Методи. Дослідження проводили у 2021–2025 рр. в Уманському національному університеті із застосуванням лабораторних модельних систем кислотного (pH 3,0–9,0) та сольового (NaCl 50–550 мг/л) стресу. Об’єктом були п’ять сортів кунжуту української селекції: ‘Ілона’, ‘Надія’, ‘Боярин’, ‘Гусар’, ‘Кадет’. Оцінювали енергію проростання, лабораторну схожість, морфометричні показники проростків (маса, довжина), а також частоту морфологічних деформацій. Результати. Встановлено виражену залежність посівних якостей і ростових процесів від реакції середовища та засолення. Оптимальні умови проростання всіх сортів відмічено за pH 6,0–7,5 і мінімального вмісту NaCl, де схожість досягала 92–98 %, а морфологічні аномалії не перевищували 1–3 %. Кислотний стрес (pH 3,0–3,5) викликав критичне зниження схожості у 5–8 разів, масові морфологічні порушення та пригнічення росту на 70–85 %. Сольовий стрес спричиняв поступове зниження показників, при цьому життєздатність насіння за 550 мг/л NaCl зберігалася на рівні 34–45 % залежно від сорту. Виявлено суттєві генотипові відмінності. Сорт ‘Гусар’ характеризувався найвищою кислотостійкістю та стабільністю проростання за екстремально низьких pH. Сорт ‘Надія’ проявив максимальну солестійкість, забезпечуючи найвищі показники схожості та маси проростків за високих концентрацій NaCl. Сорт ‘Боярин’ був найбільш чутливим до обох типів стресу. Висновки. Реакція середовища є визначальним фактором раннього онтогенезу кунжуту. Кислотний стрес має більш деструктивний вплив, ніж сольовий. Показники довжини, маси проростків і морфологічної цілісності є найбільш інформативними критеріями стресостійкості. Сорт ‘Гусар’ доцільно використовувати як кислотостійкий генотип, ‘Надія’ – як солестійкий, тоді як ‘Боярин’ має обмежену екологічну пластичність.

Закономірності формування потенційної родючості сірого лісового ґрунту за систем удобрення та меліоративних заходів в умовах Правобережного Лісостепу

2026-05-21T23:33:50+03:00

Мета. Встановити закономірності формування потенційної родючості сірих лісових ґрунтів за різних систем удобрення та меліоративних заходів в умовах Лісостепу України. Методи. Використовували польові методи з відбором ґрунтових проб із шарів 0–20 та 20–40 см, лабораторні аналізи щодо визначення показників фізико-хімічних та агрохімічних властивостей ґрунту (уміст гумусу, pH_сол, Н⁺, Аl³⁺, насиченість ҐВК обмінними катіонами, уміст сполук N, Р₂О₅, К₂О), оцінку структурного аналізу продуктивності та якості культур сівозміни. Результати. Вихідні показники ґрунту характеризувалися низькою природною родючістю: pH_сол – 4,6, уміст гумусу – 1,44 %, насиченість основами – 56 %. Тривале застосування лише мінерального удобрення спричинило підкислення (pH_сол4,7), зниження насиченості основами (52 %) та посилення деградаційних процесів щодо гумусового та структурного стану. Поєднання мінерального удобрення із меліорантами та застосування біологізованих технологій сприяло оптимізації показників родючості: pH_сол (5,6–5,8), знизило гідролітичну кислотність на 0,8–1,5 мг-екв/100 г, підвищило насиченість основами до 67–70 %, збільшило вміст гумусу до 3,2–3,5 % і покращило структурний стан ґрунту (коефіцієнт структурності 2,2–2,3; агрономічно цінні агрегати 63–66 %). Урожайність зернових культур зросла на 32–64 %, рентабельність становила 86–92 %. Висновки. Застосування меліоративних і біологізованих заходів з різними дозами мінерального удобрення забезпечують оптимізацію кислотно-лужного і поживного режимів, підвищення запасів гумусу та покращення структурного стану ґрунту, що сприяє відтворенню потенційної родючості сірих лісових ґрунтів і підвищенню продуктивності агроценозів.