Новітні агротехнології

Вплив добрив на врожайність буряків цукрових та продуктивність чотирипільних сівозмін за недостатнього зволоження

В. В. Іваніна — 2025-12-29

Мета. Установити ефективність органо-мінеральних систем удобрення у зерно-бурякових сівозмінах, підвищити врожайність буряків цукрових та досягти максимальної кормової продуктивності сівозмін. Методи. Довготривалий польовий та аналітичний. Результати. Представлено дані досліджень щодо впливу систем традиційного та альтернативного органо-мінерального удобрення на врожайність буряків цукрових та кормову продуктивність сівозмін. Установлено, що добрива є визначальним фактором росту продуктивності і за посушливих умов вегетаційного періоду мали максимальний вплив, тоді як сівозміни впливали менш вагомо. Висновки. За недостатнього зволоження найвищої продуктивності буряків цукрових досягали у плодозмінній сівозміні за внесення побічна продукція + N_46,4P_33,6K_33,6на 1 га сівозміни: врожайність коренеплодів – 32,6 т/га, цукристість – 18,1 %, збір цукру – 5,93 т/га. У просапній та зерно-просапній сівозмінах врожайність буряків цукрових була менша на 2,8 та 3,5 т/га, збір цукру – на 0,62 та 0,72 т/га. Порівняно з контролем без добрив системи органо-мінерального удобрення підвищили врожайність коренеплодів на 8,6–9,4 т/га, збір цукру – на 1,05–1,71 т/га. Найвищий збір цукру отримали за посушливих умов 2024 року: у плодозмінній сівозміні – 7,18-7,34 т/га, просапній – 5,82–6,18 т/га, зерно-просапній – 5,45–5,68 т/га. Застосування традиційних та альтернативних систем органо-мінерального удобрення у чотирипільних сівозмінах співставно впливало на кормову їх продуктивність. За внесення добрив найвищої кормової продуктивності досягали у просапній сівозміні – 6,61–6,72 т к. од./га зі зростанням до контролю без добрив – на 1,23–1,34 т к. од./га сівозміни.

Особливості формування продуктивності гречки за органічного виробництва

Л. М. Карпук — 2025-12-29

Мета. Установити закономірності росту й розвитку гречки за умов органічного виробництва залежно від застосування допоміжних продуктів та сортових особливостей. Методи. Дослідження проводили упродовж 2023–2025 рр. на базі ПСП ім. Т. Г. Шевченка (Київська обл.). Польовий дослід закладали за двофакторною схемою: фактор А – сорти гречки: ‘Антарія’ (середньоранній), ‘Син-3/02’ (середньостиглий), ‘Ярославна’ (ранньостиглий); фактор В – біопрепарати: без застосування допоміжних продуктів (контроль), Біокомплекс–БТУ, Гумат калію, Гумісол. Усі досліджувані допоміжні продукти відповідали вимогам органічного виробництва та включені до переліку дозволених для застосування. Результати. Застосування всіх досліджуваних допоміжних продуктів справляло достовірний позитивний вплив на морфологічні показники рослин гречки. Максимальні значення висоти рослин (до 113 см у ‘Син-3/02’) та кількості суцвіть (до 26,84 шт.) сформувалися за комбінованого застосування Гумату калію, що істотно перевищувало показники контролю. Найвищу стимулювальну ефективність продемонструвало комбіно-ване застосування Гумату калію (передпосівна обробка насіння + обробка рослин у період вегетації). Цей варіант забезпечив максимальне зростання елементів структури врожаю, зокрема маси 1000 насінин до 30,36 г у сорту ‘Син-3/02’, а також найвищий рівень кінцевої врожайності. Абсолютний максимум урожайності становив 2,30 т/га (‘Син-3/02’), що забезпечило приріст на 0,41 т/га, або близько 21,7 %, порівняно з контролем (1,89 т/га). Сорт ‘Син-3/02’ виявив найвищий потенціал продуктивності в умовах органічного виробництва, поєднуючи максимальну базову врожайність у контролі з найвищими абсолютними показниками у варіантах із застосуванням біопрепаратів. Водночас сорт ‘Ярославна’ характеризувався найнижчими показниками врожайності, однак навіть у цьому випадку застосування Гумату калію забезпечило її зростання до 1,90 т/га проти 1,56 т/га у контролі. Висновки. Найвищу ефективність щодо підвищення морфологічних показників, елементів структури врожаю та формування максимальної врожайності гречки в умовах органічного виробництва (до 2,30 т/га, або приріст 21,7 % у ‘Син-3/02’) забезпечує комбіноване застосування біопрепарату Гумат калію (передпосівна обробка насіння + обробка рослин у період вегетації).

Визначення конкурентного тиску бур’янів та ефективності гербіцидної дії в посівах сої за різних систем захисту в умовах Лісостепу України

О. П. Конопольський — 2025-12-29

Мета. Оцінити конкурентний тиск бур’янів у посівах сої та ефективність різних систем гербіцидного захисту за повних, зменшених і оптимізованих норм препаратів із використанням поверхнево-активної речовини (ПАР) в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили впродовж 2023–2025 рр. на базі «ВП Агрономічна дослідна станція» (с. Пшеничне, Васильківський район, Київська область) за схемою, що включала двокомпонентні (Базагран + Селект; Хармоні + Селект; Півот + Селект) та трикомпонентну (Базагран + Хармоні + Селект) системи у варіантах: 100 % норма гербіцидів без ПАР; 100 % + ПАР Скаба КЕ, 0,2 л/га; 75 % норма + ПАР, 0,3 л/га; оптимізована норма (–33…40 %) + ПАР, 0,4 л/га. Системи захисту оцінювали на основі інтегральних показників – індексу конкурентного тиску бур’янів (ІКТ) та індексу ефективності гербіцидної дії (IEH), а також кореляційного аналізу між забур’яненістю, фотосинтетичною діяльністю та врожайністю сої. Результати. Рівень ІКТ істотно залежав від складу гербіцидних систем і застосування ПАР. Найвищий конкурентний тиск бур’янів формувався у двокомпонентних схемах без ПАР (ІКТ 2,61–2,86). Уведення ПАР знижувало ІКТ на 36–42 %, а мінімальні його значення (0,98–1,18) зафіксовано у трикомпонентних системах із ПАР незалежно від зменшення норм гербіцидів. Оптимізація норм препаратів на 25–40 % у поєднанні з ПАР не супроводжувалася істотним зростанням конкурентного тиску бур’янів. Індекс IEH зростав у міру підвищення ресурсної ефективності систем захисту: від 0,17 у базовій двокомпонентній схемі без ПАР до 0,78–0,92 у трикомпонентних системах за зменшених і оптимізованих норм гербіцидів із ПАР. Кореляційний аналіз виявив тісний позитивний зв’язок між ІКТ і сухою масою бур’янів (r = 0,94) та сильні негативні залежності між ІКТ і показниками фотосинтетичної діяльності й урожайністю сої (r до –0,87). Висновки. Інтегральні індекси ІКТ та IEH є інформативними критеріями оцінювання гербіцидних систем у посівах сої. Найбільш ефективними та ресурсоощадними є трикомпонентні системи захисту за 75 %-х і оптимізованих норм із застосуванням ПАР, що дають змогу істотно знизити гербіцидне навантаження без втрати рівня контролю бур’янів і реалізації продуктивного потенціалу культури.

Вплив сегетальної рослинності на формування продуктивності кукурудзи та її структурних елементів

Я. П. Макух — 2025-12-29

Мета. Встановити величину шкідливого впливу бур’янів на ріст, розвиток та продуктивність різних гібридів кукурудзи в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження виконували впродовж 2023–2025рр. у ТОВ «Світанок Плюс» (Київська обл.). Схема досліду: фактор А – гібриди кукурудзи: ‘ДБ Хотин’, ‘ДМ Стікер’, ‘КВС РАБАТО’; фактор Б – гербіциди: 1. контроль (без гербіцидів); 2. контроль 2 (посіви без присутності бур’янів); 3. Лаудіс, в. г. 0,4–0,5 кг/га + Меро (прилипач), 1,0–2,0 л/га; 4. Стеллар Плюс, 1,25 л/га. Результати. Установлено, що за відсутності контролю бур’янів рівень забур’яненості у посівах кукурудзи становив 112,4–121,3 шт./м², що призводило до суттєвого пригнічення ростових процесів і зниження врожайності до 0,15–0,98 т/га. Найагресивнішими видами були Echinochloa crus-galli, Erigeron canadensis та Asclepias syriaca, які формували понад половину загальної чисельності бур’янів. Застосування післясходових гербіцидів Лаудіс та Стеллар Плюс забезпечило 95,5–96,4 % ефективності та зменшення кількості бур’янів до 4,0–5,3 шт./м². Обидва препарати сприяли майже повному відновленню морфологічних показників рослин, а врожайність у цих варіантах становила 8,12–9,62 т/га, тобто була близькою до потенційного рівня (9,74–10,38 т/га) у посівах без бур’янів. Результати підтверджують необхідність раннього та ефективного контролю сегетальної рослинності для забезпечення стабільної продуктивності кукурудзи в умовах Правобережного Лісостепу України. Висновки. Бур’яни суттєво обмежують ріст і продуктивність кукурудзи: за відсутності контролю врожайність знижувалася до 0,15–0,98 т/га. Найбільш шкодочинними видами були Echinochloa crus-galli, Erigeron canadensis та Asclepias syriaca. Застосування післясходових гербіцидів Лаудіс і Стеллар Плюс забезпечило 95,5–96,4 % ефективності та зменшення чисельності бур’янів до біологічно нешкідливого рівня. Обидва препарати сприяли значному відновленню структурних елементів урожаю й забезпечили врожайність зерна на рівні 8,12–9,62 т/га, що наближалося до потенціалу досліджуваних гібридів.

Сортова реакція пшениці озимої на позакореневе підживлення азотом

О. І. Місюра — 2025-12-29

Мета. Ідентифікація сортів пшениці озимої щодо реакції на рівень азотного живлення за врожайністю. Методи. Польові дослідження проводили в умовах ТОВ «ЧІМК» (Чернігівський р-н, Чернігівська обл.) упродовж 2023–2024 рр. У досліді висівали 17 сортів пшениці озимої (фактор А) та використовували три варіанти позакореневого підживлення азотом (фактор Б): N₀₊₄₅; N₅₀₊₄₅; N₁₀₀₊₄₅. Розмір облікової ділянки – 9 × 20 м (180 м²), повторність п’ятиразова. Збирали врожай поділяночно, з подальшим аналізуванням карт врожайності, отриманих із даних комбайнових моніторингових систем. Результати. Виділено сорти, які краще витримують зниження рівня азотного живлення, демонструючи стабільну врожайність: ‘Депот’ – 6,36 т/га; ‘Софру’ – 6,49, ‘Керамік’ – 5,97 т/га. Толерантні до дефіциту азоту, але водночас показують високу врожайність при збільшенні норм внесення добрив сорти ‘Бонанза’ – 7,51 т/га, ‘Депот’– 7,93; ‘Колоніа’ – 7,33 т/га. Результати двофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) показали статистично значущий вплив як сорту пшениці озимої, так і рівня азотного живлення на врожайність. У 2023 році фактор сорту був значущим (F = 59.996, p = 5.65 × 10⁻⁶⁸), фактор рівня азотного живлення показав дуже значущий вплив (F = 1373.04, p = 4.56 × 10⁻¹¹⁹), взаємодія між сортами та рівнями азоту також була значущою (F = 9.652, p = 2.52 × 10⁻²⁶). У 2024 році вплив факторів залишився значущим: фактор сорту (F = 30.981, p = 6.91 × 10⁻⁴⁶), фактор рівня азотного живлення (F = 1020.59, p = 5.69 × 10⁻¹⁰⁷), а взаємодія (F = 5.998, p = 3.01 × 10⁻¹⁶). Також між цими факторами встановлено значущу взаємодію, що свідчить про різну реакцію сортів на зміну інтенсивності азотного живлення у 2022/2023 та 2023/2024 вегетаційних роках. Вплив рівня азотного живлення виявився найбільш значущим, проте відмінності між сортами були більш вираженими у 2024 вегетаційному році. Висновки. Отримані результати мають практичне значення для вдосконалення технологій вирощування пшениці озимої в умовах північної частини Лівобережного Лісостепу України. Вони дають змогу коригувати рівень азотного живлення залежно від сорту для підвищення врожайності та ефективності використання ресурсів. Зокрема, сорти з високим потенціалом приросту врожайності доцільно використовувати в технологіях диференційованого внесення добрив (VRA), що забезпечує точне дозування добрив відповідно до потреб конкретного сорту та умов поля.

Структура енергетичних витрат за вирощування кукурудзи в моно- та бінарних посівах: комплексний аналіз

В. А. Мокрієнко — 2025-12-29

Мета. Оцінити енергетичну ефективність вирощування кукурудзи в монокультурі та бінарних посівах із соєю за різних рівнів мінерального удобрення в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили у 2021–2024 рр. у стаціонарному польовому досліді на чорноземі типовому малогумусному. Порівнювали монокультурні та бінарні посіви кукурудзи і сої за трьох систем удобрення: без добрив, N₆₀P₄₅K₄₅ та N₉₀P₆₀K₆₀. Енергетичну ефективність оцінювали за виходом енергії з урожаєм, питомими енерговитратами, коефіцієнтом енергетичної ефективності (Кее) та інтегральним індексом сталості. Результати. Установлено, що енергетичний профіль монокультури кукурудзи характеризується високою часткою витрат пального та експлуатації техніки (разом понад 70 %), які істотно зростають за інтенсифікації удобрення. Підвищення норм мінеральних добрив збільшувало вихід енергії з урожаєм кукурудзи на 43,3 %, однак супроводжувалося зростанням питомих енерговитрат на 25,2 % і зниженням Кее з 4,94 до 3,95. Монокультура сої виявилася енергетично вразливою за високих норм удобрення: Кее знижувався до 2,07–2,17, а питомі витрати зростали до 8147–8529 МДж/т. Бінарні посіви кукурудзи з соєю забезпечували синергетичний ефект: сумарні енерговитрати були на 9,6–16,4 % нижчими порівняно з монокультурою кукурудзи, тоді як вихід енергії зростав на 35–42 %. Коефіцієнт енергетичної ефективності бінарних систем досягав 8,17–8,34 на контролі та 6,16–6,21 за інтенсивного удобрення, що у 1,6–4,7 раза перевищувало показники монокультур. Виявлено зниження вуглецевого сліду бінарних посівів на 10,7–15,6 % та зростання інтегрального індексу сталості у 2,8–4,4 раза. Висновки. Бінарні посіви кукурудзи з соєю мають суттєву енергетичну та екологічну перевагу над монокультурами. Оптимальним з енергетичного погляду є помірний рівень удобрення (N₆₀P₄₅K₄₅), тоді як надмірна інтенсифікація, особливо для сої, є енергетично та економічно недоцільною.

Порівняльна оцінка емісії парникових газів та вуглецевого балансу біоенергетичних культур і пшениці озимої в умовах Лісостепу України

О. І. Присяжнюк — 2025-12-29

Мета. Здійснити порівняльне оцінювання емісій парникових газів та вуглецевого балансу біоенергетичних культур (міскантусу гігантського і верби енергетичної) та пшениці озимої в умовах дев’яти областей Лісостепу України, а також визначити кліматичний ефект заміни традиційного зерновиробництва вирощуванням біоенергетичних культур на маргінальних землях. Методи. Прогнозні площі вирощування біоенергетичних культур визначали на основі аналізу малопродуктивних і деградо-ваних земель дев’яти областей Лісостепу з урахуванням агрокліматичних умов, частки маргінальних земель та біологічних вимог культур. Ураховано три агрокліматичні зони з різним рівнем зволоження та температурного режиму. Розрахунок емісій парникових газів проводили за методологією IPCC з урахуванням специфіки багаторічних культур. Вуглецевий баланс визначали як різницю між поглинанням CO₂ біомасою та антропогенними викидами, додатково враховували довготривалу секвестрацію вуглецю в ґрунті. Показники для пшениці озимої базувалися на власних попередніх дослідженнях, для міскантусу та верби – на експериментальних і модельних даних України та Європи. Результати. Прогнозні площі вирощування міскантусу становлять 190–367 тис. га (середнє 278,5 тис. га), верби – 101–248 тис. га (середнє 174,5 тис. га), сумарно – 453 тис. га, або близько 4 % орних земель Лісостепу. Валовий баланс CO₂ для біоенергетичних культур позитивний: міскантус +41–50 тис. кг/га, верба +26 тис. кг/га; чистий баланс та баланс секвестрації також позитивні (+2233–3458 кг CO₂-eq/га), на відміну від пшениці, що має негативний баланс секвестрації (−1099 кг/га). Основними чинниками є відсутність потреби у внесенні азотних добрив, щорічне надходження органічної біомаси з опалим листям і потужна підземна система. Сумарний кліматичний ефект заміни пшениці на біоенергетичні культури на прогнозних площах Лісостепу становить +2446,4 тис. т CO₂-eq/рік, включаючи економію прямих викидів – 595,7 тис. т CO₂-eq, покращення балансу секвестрації – 1850,7 тис. т CO₂-eq та додаткову секвестрацію вуглецю – 342,3 тис. т C/рік. Висновки. Вирощування багаторічних біоенергетичних культур на маргінальних землях Лісостепу забезпечує значне зниження емісій парникових газів та довгострокове накопичення вуглецю в ґрунті порівняно з однорічними зерновими. Кліматичний ефект таких насаджень еквівалентний щорічному поглинанню CO₂ лісовими масивами площею близько 500 тис. га, що свідчить про їх потенціал у контексті кліматичної стабілізації та переходу до більш стійкого землекористування.

Формування врожайності та якості зерна кукурудзи за застосування кріопротектора та вологоутримувача в умовах Лісостепу України

О. І. Присяжнюк — 2025-12-29

Мета. Установити особливості формування врожайності та якісних показників зерна кукурудзи за застосування кріопротектора й вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Польові дослідження проводили у 2023–2025 рр. у виробничих посівах господарства групи «Агро-Рось-Інвест» (Черкаська обл.) на чорноземі типовому. Висівали гібрид кукурудзи ‘ДКС 4351’. Схема досліду включала застосування кріопротектора АМАЛГЕРОЛ ЕССЕНС для передпосівної обробки насіння та обприскування посівів після приморозків у поєднанні з унесенням вологоутримувача AQUASORB (0, 50, 100, 150 та 200 кг/га) під ранньовесняну культивацію. Урожайність обліковували у фазі повної стиглості, якість зерна оцінювали за вмістом протеїну та крохмалю. Результати. У середньому по досліду врожайність зерна становила 8,16 т/га у 2023 р., 6,87 т/га у 2024-му та 6,02 т/га у 2025 р., що відображає поступове посилення гідротермічного стресу. Передпосівне застосування кріопротектора забезпечувало стабільний приріст урожайності на 30–43 % порівняно з абсолютним контролем, тоді як обробка посівів після заморозків – на 8–20 %. Найвищі показники врожайності в усі роки досліджень формувало поєднання передпосівної обробки насіння препаратом АМАЛГЕРОЛ ЕССЕНС із внесенням вологоутримувача AQUASORB у нормі 50 кг/га: 9,20 т/га у 2024 р. та 7,40 т/га у 2025-му. За цих умов коефіцієнт варіації врожайності знижувався до 6,5–11,9 %, тоді як у контрольному варіанті він становив 16,7 %. Підвищення норми вологоутримувача до 150–200 кг/га не забезпечувало додаткового приросту урожайності та супроводжувалося зростанням варіабельності показника (CV понад 20 %), що свідчить про перевищення оптимуму водоутримання. Якість зерна суттєво залежала як від умов року, так і від технологічних чинників. Середній вміст протеїну становив 9,95 % у 2023 р., 10,68 % у 2024 р. та 9,3 % у 2025 р., тоді як уміст крохмалю – відповідно 73,18; 71,96 та 70,6 %. Максимальний уміст протеїну (11,02 %) за поєднання зі стабільними показниками крохмалистості (71,0–71,2 %) було зафіксовано у варіантах з передпосівною обробкою насіння АМАЛГЕРОЛОМ у комбінації з AQUASORB у нормі 50 кг/га. Висновки. Формування високої та стабільної врожайності зерна кукурудзи в умовах кліматичної мінливості забезпечується не ізольованою дією окремих агроприйомів, а їх оптимальним поєднанням. Найбільш технологічно та екологічно доцільним є застосування кріопротектора АМАЛГЕРОЛ ЕССЕНС у поєднанні з вологоутримувачем AQUASORB у нормі 50–100 кг/га, що дає змогу підвищити врожайність на 20–40 %, знизити її варіабельність у 2–2,5 раза, а також поліпшити якісні показники зерна.

Павловнія: вплив забур’яненості та засобів її обмеження на формування ростових показників на легких ґрунтах

С. О. Ременюк — 2025-12-29

Мета. Визначити видовий склад бур’янів, оцінити розміри запасів життєздатного насіння у ґрунті та встановити їхній вплив на ріст і розвиток молодих насаджень павловнії в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на ділянках ТОВ «Гров Енерджі», де обліковували насіннєвий банк бур’янів у різних шарах ґрунту, визначали структуру видової забур’яненості та порівнювали ріст павловнії за різних умов контролювання бур’янів: забур’янений та чистий контролі і мульчування рослинними рештками (шар завтовшки 10–15 см). Результати. На ділянках під закладання плантацій павловнії наймасовішими були 11 видів бур’янів із семи родин, серед яких домінували однорічні злаки, щириця звичайна, лобода біла та талабан польовий. Загальні запаси насіння бур’янів в орному шарі (0–30 см) становили 47,8 тис. шт./м². Значна частина сегетальної рослинності мала високу схожість насіння, що зумовлювало стабільне та інтенсивне заселення ділянок бур’янами. Оцінка впливу бур’янів на ріст і розвиток павловнії засвідчила, що їх конкуренція істотно пригнічує молоді рослини культури. У забур’яненому контролі середня висота павловнії була у 3,4 раза нижчою порівняно з чистим контролем (0,86 проти 2,92 м), а площа листків зменшувалася більш ніж у 10 разів. Застосування захисного шару рослинної мульчі завтовшки 10–15 см забезпечило ефективне пригнічення бур’янів (їх суха маса становила лише 28 г/м²) та сприяло кращому росту культури: висота рослин становила 2,98 м, діаметр стовбура – 3,10 см, площа листків – 3,72 м², що перевищувало показники як забур’яненого, так і чистого контролю. Висновки. Бур’яни є суттєвим лімітуючим чинником у період становлення плантацій павловнії, особливо на піщаних ґрунтах із низькою природною родючістю. Мульчування рослинними рештками є ефективним, екологічно безпечним способом зниження забур’яненості та стимулювання росту молодих рослин.

Вплив природних гідрогелевих полісахаридів на ріст і розвиток рослин у культурі in vitro

В. І. Войтовська — 2025-12-29

Мета. Оцінити оцінити вплив різних природних гідрогелевих полісахаридів (агар-агару, карагенану та гелану) на ріст і розвиток рослин у культурі in vitro. Методи. Дослідження проводили на насінні та вегетативних експлантах Lens culinaris, Fagopyrum esculentum, Sinapis alba, Sorghum bicolor, Sorghum oryzoidum та Arabidopsis thaliana як тест-об’єкта. Культивування здійснювали на адаптованих середовищах за прописом Мурасіге – Скуга з використанням твердих, напіврідких і рідких форм полісахаридів. Контрольним варіантом було середовище на основі агар-агару. Поживні середовища готували з дотриманням стандартів ISO 11133:2014 та ISO 9001:2015. Культуру підтримували за температури 24 ± 2 °C і фотоперіоду 16/8 год. Експерименти проводили у трьох повтореннях, по 10 рослин у кожному, з оцінкою появи перших коренів, швидкості росту пагонів, висоти рослин, кількості пагонів, початку розвитку нових пагонів та стійкості проти бактеріальних інфекцій. Результати. Дослідження показали, що фізико-хімічні властивості гелеутворювачів істотно впливають на ріст і морфогенез рослин. Найкращі показники спостерігалися на середовищах із геланом: перші корені з’являлися раніше (Arabidopsis thaliana – 8–10 діб; Sorghum bicolor – 11–12 діб; Lens culinaris – 13–14 діб), швидкість росту пагонів була максимальною (0,18–0,22 см/добу), висота рослин досягала 6,3–12,0 см, а кількість пагонів – 4–7 шт. Напіврідкі середовища також забезпечували високі показники росту та активність морфогенетичних процесів, тоді як рідкі форми дещо знижували швидкість росту, хоча зберігалася висока фітосанітарна стабільність. Карагенан демонстрував проміжні результати: прискорював коренеутворення порівняно з агар-агаром і підвищував стійкість проти бактеріальних інфекцій, особливо в напіврідкому стані. Агар-агар забезпечував базовий ріст і розвиток рослин, проте рідкі його форми характеризувалися повільним ростом і високою ймовірністю бактеріального зараження. Виявлено, що гелан та напіврідкі форми полісахаридних середовищ є оптимальними для швидкого коренеутворення, високого приросту пагонів і ефективного захисту від контамінації. Висновки. Гелан у твердому та напіврідкому стані є найефективнішим гелеутворювачем для культивування різних видів рослин in vitro, забезпечуючи інтенсивний ріст, високу продуктивність пагонів та надійний захист від бактеріальних інфекцій. Карагенан може використовуватися як проміжна альтернатива, а агар-агар залишає традиційне, але менш ефективне середовище для експериментів. Отримані дані мають практичне значення для оптимізації умов in vitro-культивування і підвищення фітосанітарної стабільності культур.

Формування калюсної тканини Sorghum bicolor (L.) Moench залежно від концентрації 2,4-Д

В. І. Войтовська — 2025-12-29

Мета. Оцінити вплив концентрації 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти на індукцію калюсогенезу Sorghum bicolor (L.) Moench з урахуванням морфогенетичних характеристик та маси сформованої калюсної тканини. Методи. Для індукції калюсу використовували стерильні листкові, стеблові й кореневі експланти, культивовані на середовищах MS, B5 і N6 з умістом 2,4-Д у діапазоні 0,1–3,5 мг/л. Деякі варіанти додатково містили фітогормони – БАП, кінетин або НОК (по 0,5 мг/л). Оцінювали відсоток калюсогенезу, морфологічні характеристики та суху масу калюсу. Статистичну обробку здійснювали методами варіаційної статистики. Результати. Встановлено чітку позитивну залежність між концентрацією 2,4-Д та інтенсивністю калюсогенезу незалежно від поживного середовища. За низьких концентрацій (0,1–0,4 мг/л) частка експлантів, що формували калюс, не перевищувала 2–10 %, а утворена тканина була слабкодиференційованою й розрихленою. Підвищення концентрації до 1,0–2,0 мг/л спричиняло істотне зростання калюсогенезу до 55–80 %, причому морфологія змінювалася від компактної й кремової до гранульованої або щільної залежно від середовища. Максимальні показники зафіксовано за 3,0 мг/л 2,4-Д: на N6 частка калюсогенезу досягала 85 ± 2,2 %, на MS – 82 ± 3,0 %, на B5 – 76 ± 2,8 %. Тенденція зберігалася для всіх типів експлантів: на листках калюсогенез підвищувався з 30 % за 0,5 мг/л до 70 % за 3,0 мг/л, а мінімальні та максимальні значення маси коливалися в межах 0,15–0,50 г відповідно. Найбільшу масу калюсу (0,58 ± 0,02 г) одержано на N6 за 3,0 мг/л 2,4-Д, тоді як B5 стабільно забезпечувало найнижчі показники та формувало м’який або розрихлений калюс. Морфологічний аналіз підтвердив, що підвищення концентрації регулятора спричиняє перехід від компактної структури до водянистої та пухкої, що відображає зміни фізіологічного стану тканини й рівня метаболічної активності. Поєднання 2,4-Д з БАП або кінетином покращувало компактність калюсу, проте не завжди підвищувало частоту індукції. Висновки. Концентрація 2,4-Д є ключовим чинником, що визначає ефективність калюсогенезу S. bicolor. Найкращі результати (частка індукції та маса калюсу) забезпечує середовище N6 за 3,0 мг/л, тоді як B5 є найменш сприятливим. Оптимізація регуляторів росту й вибір типу середовища є критичними для підвищення біомаси та морфогенетичного потенціалу калюсної тканини.

Вплив диференційованого вапнування на родючість сірих опідзолених ґрунтів Полісся України

Я. І. Бойко — 2025-12-29

Мета. Виявити особливості впливу диференційованого вапнування на родючість сірих опідзолених ґрунтів Полісся України. Методи. Дослідження проведено на полі площею 253 га (Чернігівська обл.), що характеризувалося неоднорідним ґрунтовим покривом: сірі опідзолені пилувато-суглинкові, ясно-сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти. Використовували польові методи з елементами точного землеробства, автоматизований відбір ґрунтових зразків за адаптивною сіткою, лабораторні агрохімічні та фізико-хімічні аналізи ґрунту. Просторовий розподіл показників ґрунту оцінювали за допомогою ГІС-технологій та інтерполяції методом Крігінга. Результати. Вихідний стан ґрунтів характеризувався широким діапазоном кислотності (pH(1:1) 5,0–6,5), що обумовлювало нерівномірність забезпеченості елементами живлення та обмежувало ефективність використання добрив. Диференційоване внесення вапнякових меліорантів забезпечило вирівнювання реакції ґрунтового середовища та зменшення частки кислих і сильно кислих ділянок. Після вапнування відмічено короткострокове зниження вмісту органічної речовини на 0,3–0,4 %, що пов’язано з активізацією мікробіологічної мінералізації, без зміни групи забезпеченості ґрунту. Найбільш виражений позитивний ефект установлено щодо рухомих форм фосфору: практично вся площа поля після вапнування характеризувалася дуже високим рівнем забезпеченості, що свідчить про зменшення фіксації фосфатів у кислих умовах. Забезпеченість ґрунту калієм також зросла, з появою ділянок із дуже високими концентраціями (до 227 мг/кг). Обмінний кальцій після вапнування перейшов від низького до середнього рівня забезпеченості, тоді як обмінний магній зберіг групу забезпеченості, але збільшився на 3–12 мг/кг. Незважаючи на підвищення pH, рухомі форми цинку зберегли просторову однорідність і продемонстрували приріст на 0,05–0,10 мг/кг. Висновки. Диференційоване вапнування сприяло зниженню просторової варіабельності агрохімічних показників, підвищенню агрохімічної окультуреності ґрунту та формуванню науково обґрунтованих передумов для впровадження технологій точного землеробства.