Новітні агротехнології

Дистиляція − ефективний процес очищення води

I. Rouaiguia — 2024-06-26

Мета. Ми всі згодні з принципом, що вода − це життя. При цьому, отримання питної води, яка відповідає стандартам Всесвітньої організації охорони здоров’я, є складним, а часом і дорогим процесом. Основною метою цього дослідження було виділення складових компонентів із розчину, з одного боку, і очищення води, з іншого боку.

Методи. Враховуючи те, що очищення розчинів є складною проблемою, було виконано лабораторні експерименти з метою вилучення шкідливих елементів. У порівняльному дослідженні вивчали два різні методи розділення у водно-етанольному розчині 10 мл. За першим методом виконували дистиляцію при низькому тиску й температурі вище 78,5 °C, у результаті якого було виділено лише 0,6 мл дистиляту (етанолу), що є дуже низьким виходом. За другим методом було виконано три аналізи з використанням дистиляційної колонки з різними об’ємами суміші вода-етанол. Використовували різні параметри й експериментальні методики з чітко визначеними цілями та безпосереднім впливом на отримані результати.

Результати. Загалом можна сказати, що отримані результати чіткі та значимі. Крім того, проведені випробування дозволили отримати задовільні результати щодо виходу й очищення. Крім того, найкращі результати були отримані в розчині 6 мл етанолу та 4 мл води з дистилятом = 6 мл і залишком = 0 мл (максимальне вилучення етанолу з розчину). Це та причина, з якої дистиляція є найкращим методом для розділення, очищення та вилучення речовин із суміші розчинів.

Висновки. На підставі отриманих результатів ми можемо зробити висновок про те, що дистиляція є одним із найкращих методів розділення, які практикуються. Проста дистиляція (з простою конструкцією апарату для розділення), за принципом і методологією, застосовується лише в тому випадку, якщо точки кипіння компонентів різні. В іншому випадку рекомендується застосовувати процес фракційної дистиляції (апарати складної конструкції).

Особливості генетичної природи ЧС ліній Beta vulgaris L. та характер адаптивності до біо- та абіотичних факторів

О. В. Дубчак — 2024-06-26

Мета. Вивчення генетичної природи чоловічостерильних (ЧС) ліній як материнських компонентів у процесі гібридизації, добір найліпших селекційних зразків з високим адаптивним потенціалом, установлення продуктивності одержаних однонасінних пробних гібридів на стерильній основі.

Методи. Вихідними формами були матеріали колекції сортів Верхняцької ДСС: однонасінні ЗС і ЧС лінії, отримані шляхом індивідуальних доборів з рекомбінантних форм зарубіжної генплазми та аборигенні багатонасінні запилювачі (БЗ). Застосовували сучасні методи селекції: рекомбінація, гібридизація і добір. Проводили насичувальні, аналізувальні й топкросні схрещування. Випробування селекційних матеріалів проводили за загальноприйнятими методиками.

Результати. За результатами тривалих досліджень установлена можливість створення лінійного матеріалу з продуктів розщеплення зарубіжних гібридів. На основі застосування сучасних методів селекції створено і відібрано перспективні зразки зі значною часткою цінних генотипів з високим адаптивним потенціалом і широкою генетичною основою. Завдяки донорам рекомбінантних вихідних форм створені нові лінії ЧС_1–6, які навіть у стресових умовах середовища здатні проявляти високі показники продуктивності при схрещуванні з багатонасінними запилювачами різної генетичної основи.

Висновки. Проведено добір найліпших ЧС ліній за комбінаційною цінністю і толерантністю до біо- та абіотичних факторів. У рамках досліджень, з метою одержання вищого ефекту гетерозису, на основі материнських компонентів лінії ЧС₁ і різних за походженням багатонасінних батьківських БЗ створені нові гібриди. Вони характеризуються комплексною стійкістю до біо- та абіотичних факторів у різних регіонах країни. За даними екологічного сортовипробування експериментальні гібриди СЦ280823 і СЦ280828 з виходом цукру 104,5 і 113,5 % до стандарту рекомендовані до державного сортовипробування.

Перспективи використання апозиготичного способу репродукції насіння для створення нових гібридів буряків цукрових

М. В. Роїк — 2024-06-26

Мета. Дослідження теоретичних основ материнського способу репродукції насіння у буряків цукрових при апозиготії для розширення генофонду пилкостерильних ліній, стабілізованих за роздільноквітковістю і стерильністю, вивчення основ феномену високої саморепродукції насіння у заміщених ліній на основі нової гермоплазми диких видів роду Beta L.

Методи. Селекційні – добір масовий та індивідуальний, за роздільноквітковістю, фенотиповими ознаками ядерних генів ЦЧС; цитогенетичні – метод флюорисцентної цитофотометрії з використанням аналізатора плоїдності АП «Partec» для встановлення зв’язку міксоплоїдії клітинних популяцій з репродуктивними ознаками при апозиготії.

Результати. Розроблено генетичні моделі нових гібридів і створені роздільноквіткові, пилкостерильні, гомозиготні лінії, ідентифіковані за генеративним редукованим партеногенезом. Апозиготичні лінії з різною зародковою плазмою, стабілізовані за рівнем геному із 100 % стерильністю, впроваджуються у селекційний процес буряків цукрових у 2016–2023 рр. Встановлено феномен високої саморепродукції насіння і виділено лінія на основі нової гермоплазми B. patula за селекційним номером 19-011 A1 з високим зав’язуванням апозиготичного насіння від 68,8 до 96 %. Досліджується питання про використання апозиготичних ліній з новою зародковою плазмою для створення експериментальних гібридів буряків цукрових із скороченням трудомісткої ланки, селекції закріплювачів стерильності.

Висновки. Обґрунтовано основні теоретичні підходи і вказано на практичні рішення застосування в селекційному процесі буряків цукрових нового апоміктичного способу репродукції насіння пилкостерильних ліній для спрощення схеми селекції, що визначається посівними якостями насіння, продуктивними властивостями насінників, методами диференціації і добору за типами апозиготії, завдяки яким можливе відтворення та копіювання материнських компонентів або отримання нового гомозиготного матеріалу.

Урожайність кіноа (Chenopōdium quīnoa Willd.) залежно від холодової стратифікації насіння

С. М. Каленська — 2024-06-26

Мета. Виявити вплив холодової стратифікації насіння на ріст, розвиток та формування врожайності кіноа.

Методи. Дослідження проводили у 2022–2023 рр. у навчально-науковій лабораторії «Демонстраційне колекційне поле сільськогосподарських культур» кафедри рослинництва Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ) та в лабораторіях кафедри рослинництва НУБіП України «Якості насіння та садивного матеріалу» та «Аналітичні дослідження в рослинництві». Схема досліду: 1) контрольне насіння (КН); 2) стратифіковане насіння (СН) – після тривалої (7 діб) дії низьких позитивних (0…4 °С) температур у ходильній камері. Площа ділянки в дрібноділянковому досліді – 2 м², повторність – шестиразова.

Результати. Стратифіковане насіння сорту ՙКвартет՚ проростало швидше за контрольне, сходи з’являлися на 5 добу після сівби. Фенологічні фази цвітіння й достигання в рослин кіноа, вирощених з насіння після холодової стратифікації, тривали довше порівняно з рослинами на контрольних ділянках. Холодова стратифікація насіння сприяла тривалішому вегетаційному періоду та підвищенню висоти рослин – до 116,3 см. Витримування насіння кіноа в умовах тривалої (7 діб) дії низьких позитивних (0…4 °С) температур у ходильній камері сприяло підвищенню довжина волоті на 3,2 %, кількость гілочок на волоті – на 8 %, маси насіння з однієї рослини – на 2,3 %, маси 1000 насінин – на 3,9 %. Урожайність культури досягала 1,86 т/га.

Висновки. Холодова стратифікація насіння кіноа перед сівбою сприяє прискоренню схожості й швидкості проростання, польова схожість підвищується на 5 %, сходи з’являються на 4 доби раніше, вегетаційний період подовжується. Витримування насіння кіноа в умовах тривалої (7 діб) дії низьких позитивних (0…4 °С) температур у ходильній камері сприяє підвищенню показників індивідуальної продуктивності рослин та на 2,8 % врожайності культури.

Біоенергетична ефективність вирощування павловнії в умовах Правобережного Лісостепу України

Л. М. Карпук — 2024-06-26

Мета. Визначити вплив удобрення, застосування кріопротектора та позакореневого підживлення на вихід біопалива та ефективність вирощування павловнії.

Методи. Дослідження проводили впродовж 2021–2023 рр. на дослідній ділянці НВЦ Білоцерківського національного аграрного університету, що розташована в лісовому масиві Правобережного Лісостепу України (Київська обл.). Схема досліду: фактор А – удобрення: 1) без добрив, 2) органічне добриво Вермикомпост до закладання плантації (400 кг/га); фактор Б – обробка рослин кріопротектором: 1) без кріопротектора, 2) кріопротектор Марс-ЕL (0,5 л/га) на початку відростання листків; фактор В – позакореневе підживлення: 1) без обробки, 2) Квантум-АміНоФрост (1,5 л/га), 3) SmartGrow Відновлення (2,0 л/га).

Результати. У середньому по досліду в перший рік вегетації павловнії розрахунковий збір біопалива становив 2,07 т/га, вихід із нього енергії – 30,8 ГДж/га, на другий – 8,84 т/га і 131,6 ГДж/га відповідно, що досить мало з позиції ефективного використання такої біомаси. На третій рік вирощування культури середній збір біопалива становив 18,4 т/га, вихід енергії – 273,4 ГДж/га, при цьому застосування органічного добрива забезпечило їх середній приріст на рівні 2,64 т/га і 38,9 ГДж/га, а кріопротектора – 0,81 т/га і 11,5 ГДж/га відповідно. Найвищі в досліді показники енергетичної продуктивності щорічно отримували у варіантах поєднання всіх трьох факторів – добрива Вермикомпост, кріопротектора Марс-ЕL та позакореневого підживлення Квантум-АміНоФрост або SmartGrow Відновлення. Зокрема, на третій рік вегетації насаджень павловнії збір біопалива становив 20,2 т/га, а вихід енергії – 299,6–301,3 ГДж/га.

Висновки. Середній по досліду показник валового прибутку, отриманого за вирощування та переробки отриманого врожаю павловнії на біопаливо, становив 211,0 тис. грн/га, найменшим він був у контрольному варіанті досліду – 189,8 тис. грн/га. Найвищий же рівень валового прибутку – 232,8 тис. грн/га, як і найменші витрати на садивний матеріал – 102,9–103,1 тис. грн/га, відзначено у варіантах комплексного застосування всіх досліджуваних факторів. Адже за таких умов спостерігалась найвища приживлюваність рослин, тобто потрібно було значно менше досаджувати нових саджанців для формування високопродуктивної плантації. Максимум додаткових факторів впливу сприяв тому, що витрати догляд становили 11,0–11,9 тис. грн/га, тоді як на контролі – лише 4,7 тис. грн/га. Попри це, за комплексу впливу елементів агротехніки сумарні витрати були найменшими по досліду – 112,7–114,8 тис. грн/га, коли на контролі вони сягали 122,6 тис. грн/га. Отже, забезпечення високої приживлюваності дороговартісного садивного матеріалу є досить ефективним заходом зниження вартості витрат на промислове вирощування павловнії. Комплексне застосування досліджуваних агрозаходів, а саме внесення в основне удобрення Вермикомпост з наступним обробленням рослин у період вегетації кріопротектором Марс-ЕL та добривами Квантум-АміНоФрост або SmartGrow Відновлення, дало змогу збільшити на 48,6–51,5 тис. грн/га чистий прибуток, знизити на 1,68–1,79 тис. грн/га собівартість однієї тонни продукції, що, зрештою, забезпечило на 46,3–49,2 % вищий рівень рентабельності.

Симбіотична активність та врожайність сої в умовах Лісостепу Західного

Д. В. Козирський — 2024-06-26

Мета. Визначити вплив бактеризації насіння та позакореневого підживлення на ріст і розвиток сортів сої.

Методи. Польові дослідження проводили впродовж 2019–2021 рр. на полях ТзОВ «Козацька долина 2006» (Хмельницька обл.). Досліди закладали за такою схемою: фактор А – інокуляція насіння: 1) без інокуляції, 2) інокуляція препаратом Ризоактив; фактор Б – позакореневе підживлення: 1) без підживлення, 2) підживлення препаратом Фульвогумін; фактор В – сорти сої: ‘Самородок’ (контроль), ‘Рогізнянка’, ‘Тріада’, ‘Орфей’, ‘Еврідіка’, ‘Аратта’, ‘Азимут’, ‘Аврора’.

Результати. Позакореневе підживлення посівів сої добривом Фульвогумін сприяло отриманню на 4,09 шт./рослину більшої кількості бульбочок. Водночас застосування бактеризації на основі штамів Bradyrhizobium japonicum eko/001, eko/002 та eko/003 сприяло зростанню кількості бульбочок на 8,35 шт./рослину, проте на контролях без інокуляції їх у середньому було 29,5 шт./рослину. Тобто, на ділянках, де соя досить часто вирощується, підтримується певний аборигенний вид мікроорганізмів у ґрунті, здатний за вирощування сої інокулювати рослини, проте застосування чистих вузькоспеціалізованих штамів мікроорганізмів є більш дієвим способом підвищення ефективності симбіотичних взаємодій. У разі застосування інокуляції насіння Ризоактивом та позакореневого удобрення Фульвогуміном формувались кращі умови формування маси бульбочок у сортів ‘Азимут’ – 1,30, ‘Орфей’ – 1,31 та ‘Рогізнянка’ – 1,32 г/рослину. Отже, поліпшення фізіологічного стану рослин завдяки позакореневій обробці їх Фульвогуміном сприяло загалом підвищенню маси бульбочок на 0,20 г/рослину, проте більш дієвою була бактеризація штамами Bradyrhizobium japonicum eko/001, eko/002 та eko/003, адже завдяки витісненню аборигенних штамів мікроорганізмів отримано приріст маси бульбочок на рівні 0,36 г/рослину. За аналізом впливу факторів визначено, що інокуляція насіння фактично є драйвером змін кількості колоній активних бульбочкових бактерій на коренях сої (50 %), навіть за сильного впливу погодних умов вегетаційного періоду (33 %) важливість саме інокуляції в правильному старті фотосинтезу завдяки використанню штамів Bradyrhizobium japonicum eko/001, eko/002 та eko/003 є очевидною. Маса активних бульбочок на коренях рослин ще більш залежить саме від інокуляції насіння (57 %), що підтверджує припущення про те, що місцеві аборигенні види не здатні так ефективно співпрацювати з рослинами сої, як спеціально відібрані штами бульбочкових бактерій. У середньому по досліду врожайність насіння сої у 2019 р. була 3,41 т/га, у 2020-му – 3,10, у 2021-му – 3,92, а у 2022 р. – 3,20 т/га. Беззаперечним лідером за щорічним формуванням високого рівня врожайності зерна був сорт ‘Аврора’, проте добрий результат у 2019 р. показував і сорт ‘Тріада’, у 2020-му – ‘Азимут’ та ‘Тріада’, у 2021-му – ‘Тріада’, а у 2022 р. – ‘Орфей’, ‘Азимут’ та ‘Тріада’. Це свідчить про індивідуальну сортову реакцію на умови вирощування і важливість адаптації технології під певні сорти та їх поглибленої перевірки в зоні поширення щодо можливості формування високого рівня врожайності.

Висновки. Правильний вибір мінерального живлення для вирощування сої забезпечив загальне стимулювання розвитку рослин без проблем з подальшим формуванням бобово-ризобіального взаємозв’язку та його функціонування з погляду засвоєння азоту з атмосфери. Це підкреслює роль невеликих доз стартових азотних добрив з позицій кращого розвитку посівів, особливо за комбінування його ще й із позакореневим підживленням рослин по вегетації. Навіть за максимуму потреби рослин в елементах живлення на час утворення бобів, насіння та наливу насіння – гарний старт їх на початку вегетації формує перевагу в подальшому, завдяки кращій укоріненості, розвитку й роботі бобово-ризобіального апарату тощо. А тому, на фоні основного удобрення N₃₀Р₆₀К₆₀ позакореневе застосування Фульвогуміна у поєднанні з передпосівною бактеризацією насіння сої сприяло формуванню високого рівня продуктивності. Усі без винятку сорти підвищували свою продуктивність у цих варіантах, тобто спостерігалось загальне стимулювання рослин у плані прояву реакції за зміною рівня врожайності. Висока врожайність була в сортів ‘Еврідіка’ – 3,70 т/га, ‘Аратта’ – 3,76, ‘Орфей’ – 4,02 т/га, водночас найвищі за роки досліджень показники відзначено в сортів ‘Азимут’ – 4,11 т/га, ‘Тріада’ – 4,12 та ‘Аврора’ – 4,16 т/га.

Формування врожайності та якості насіння сортів сої залежно від площі живлення в Правобережному Лісостепу України

А. В. Лемешик — 2024-06-26

Мета. Установити вплив ширини міжряддя й норми висіву насіння сортів сої на особливості формування їх урожайності та якості.

Методи. Дослідження проводили у 2021–2023 рр. у стаціонарній сівозміні кафедри рослинництва на полях ВП «Агрономічна дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України (с. Пшеничне, Васильківський р-н, Київська обл.). Схема досліду: фактор А – спосіб сівби: звичайний рядковий з міжряддям 19 см; стрічковий з міжряддям 19 + 38 + 19 см; широкорядний з міжряддям 38 см; фактор В – норма висіву насіння: 450, 600 та 750 тис. шт./га.

Результати. Найвищу врожайність насіння сорту ‘Сірелія’, і загалом максимальну по досліду, отримано за ширини міжрядь 19 + 38 + 19 см та норми висіву 750 тис. шт./га – 2,92 т/га. У сорту ‘Сайдіна’ максимум продуктивності відзначено за ширини міжрядь 19 + 38 + 19 см та норми висіву насіння 450 тис. шт./га – 2,82 т/га. Фактично це єдиний сорт сої у досліді, що забезпечив високий рівень продуктивності за низьких норм висіву. Щодо сорту ‘Вишиванка’, то загалом ефективною для нього з біологічної точки зору реалізації врожайного потенціалу була ширина міжрядь 19 + 38 + 19 см та норма 600 тис. шт./га – 2,74 т/га. У сорту ‘Жаклін’ найкращі показники врожайності отримано за ширини міжрядь 19 + 38 + 19 см та висівання нормою 750 тис. насінин/га – 2,72 т/га. Проте, для цього сорту залишалась актуальною і ширина міжрядь 19 + 19 + 19 см та норма висіву 750 тис. шт./га – 2,70 т/га. Найвищий уміст білка та жиру в насінні всіх досліджуваних сортів було отримано за умови вирощування рослин у посівах з шириною міжрядь 38 + 38 + 38 см за норми висіву 450 тис. шт./га схожих насінин: ‘Сірелія’ – 38,2 і 24,1 %, ‘Сайдіна’ – 42,6 і 20,9 %, ‘Вишиванка’ – 39,1 і 22,6 %, ‘Жаклін’ – 38,9 і 22,9 % відповідно.

Висновки. Установлені в процесі досліджень особливості формування врожайності та якісних показників насіння сортів сої за різних варіантів поєднання способу сівби та норми висіву насіння можуть бути використані для оптимізації технології вирощування культури в умовах Правобережного Лісостепу України.

Закономірності формування фотосинтетичних показників міскантусу гігантського в умовах Правобережного Лісостепу України

О. І. Присяжнюк — 2024-06-26

Мета. Установити вплив елементів технології вирощування міскантусу гігантського на особливості формування його фотосинтетичних показників.

Методи. Дослідження проводили на Білоцерківській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН (Київська обл.) упродовж 2019–2022 рр. Міскантус гігантський ‘Осінній зорецвіт’ вирощували за схемою трифакторного польового досліду: фактор А – інокуляція: 1) без інокуляції; 2) Азофосфорин, 1,0 л/га; фактор Б – застосування адсорбенту: 1) без адсорбенту; 2) MaxiMarin гранульований, 30 кг/га; фактор В – позакореневе підживлення: 1) без підживлення; 2) Гуміфілд, 50 г/га; 3) Гуміфілд, 50 г/га + АміноСтар, 1,0 л/га.

Результати. Найбільша в досліді площа листкової поверхні формувалась у варіантах застосування інокуляції Азофосфорином разом з адсорбентом та позакореневим підживленням Гуматом калію (Гуміфілд), 50 г/га + Антистресантом АміноСтар, 1,0 л/га. За таких умов площа листкової поверхні у фазі утворення волоті рослин міскантусу становила 60,7 тис. м²/га. Застосування інокуляції Азофосфорином позитивно вплинуло на фотосинтетичний потенціал насаджень, збільшивши показники на 0,19 тис. м²/га × діб у 2020 р., на 0,24 тис. м²/га × діб у 2021-му та на 0,20 тис. м²/га × діб у 2022 р. Внесення адсорбенту MaxiMarin гранульований також сприяло збільшенню фотосинтетичного потенціалу: на 0,18 тис. м²/га × діб у 2020 р., на 0,21 тис. м²/га × діб у 2021-му та на 0,18 тис. м²/га × діб у 2022 р. За сукупного впливу факторів (інокуляція + гідрогель) та обробки насаджень Гуматом калію (Гуміфілд), 50 г/га + антистресантом АміноСтар, 1,0 л/га були досягнуті максимальні показники фотосинтетичного потенціалу: 3,26 тис. м²/га × діб у 2020 р., 4,23 тис. м²/га × діб у 2021-му та 3,58 тис. м²/га × діб у 2022 р. Чиста продуктивність фотосинтезу (ЧПФ) у середньому по досліду становила 2,16 г/м² за добу у 2020 р., 4,99 г/м² за добу у 2021-му та 5,03 г/м² за добу у 2022 р. Незважаючи на втрату сходів у 2022 році, рослини міскантусу гігантського змогли відрости і сформувати високий потенціал ЧПФ. Застосування інокуляції Азофосфорином підвищило ЧПФ на 0,19 г/м² за добу у 2020 р., на 0,43 г/м² за добу у 2021-му та на 0,49 г/м² за добу у 2022 р. Внесення адсорбенту MaxiMarin гранульований збільшило ЧПФ на 0,13 г/м² за добу у 2020 р., на 0,34 г/м² за добу у 2021-му та на 0,62 г/м² за добу в 2022 р. За сукупного впливу факторів (інокуляції Азофосфорином та гідрогелю MaxiMarin гранульований) були досягнуті високі показники ЧПФ: 2,34 г/м² за добу у 2020 р., 5,40 г/м² за добу у 2021-му та 5,56 г/м² за добу у 2022 р. При цьому значного внеску фактору позакореневого удобрення гуматами та амінокислотами не було виявлено.

Висновки. Установлені процесі досліджень дані можуть бути використані для оптимізації елементів технології вирощування міскантусу гігантського в умовах Правобережного Лісостепу України з метою підвищення продуктивності насаджень культури.

Вплив добрив на родючість сірого лісового ґрунту та продуктивність буряків за різних способів вапнування

А. С. Заришняк — 2024-06-26

Мета. Дослідити вплив способів внесення азотних добрив та дефекату на родючість сірого лісового ґрунту і продуктивність буряків цукрових.

Методи. Тимчасовий польовий та аналітичний.

Результати. Наведено дані досліджень щодо ефективності вапнування та внесення мінеральних добрив в посівах буряків цукрових за вирощування на слабкокислому сірому лісовому ґрунті. Установлено комплексність впливу агрохімічних і меліоративних заходів на фізико-хімічні властивості, поживний режим сірого лісового ґрунту та продуктивність буряків цукрових.

Висновки. Найкращі фізико-хімічні властивості лісового ґрунту у шарі 0–10 см досягали за технології роздільного внесення дефекату на фоні внесення під оранку P₉₀K₉₀та N₉₀ у передпосівну культивацію: рНсол. – 6,58, Нг – 1,42 мг‑екв/100 г, сума увібраних основ – 23,7 мг-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами – 94 %. Фонд рухомого фосфору і калію у сірому лісовому ґрунті залежав переважно від внесення мінеральних добрив, незначно підвищування за внесення дефекату і не залежав від технологій його застосування. Внесення під оранку N₉₀P₉₀K₉₀підвищило вміст рухомого фосфору у ґрунті порівняно з контролем без добрив на 17 мг/кг, калію – на 20 за абсолютних величин 113 та 131 мг/кг ґрунту. Застосування дефекату підвищило вміст рухомого фосфору у ґрунті порівняно з фоном мінеральних добрив – на 5–8, рухомого калію – на 4–8 мг/кг ґрунту. Найвищої біологічної продуктивності буряків цукрових на сірому лісовому ґрунті досягнуто за внесення мінеральних добрив N₉₀P₉₀K₉₀і 6 т/га дефекату у фізичній вазі з осені під оранку: врожайність коренеплодів – 51,6 т/га, цукристість – 16,6 %, збір цукру – 8,57 т/га.